Вірші українських письменників

Ліна Костенко (1930)




"І засміялась провесінь: - Пора..."

І  засміялась  провесінь:  -  Пора!  -
за  Чорним  шляхом,  за  Великим  Лугом  -
дивлюсь:  мій  прадід,  і  пра-пра,  пра-пра  -
усі  ідуть  за  часом,  як  за  плугом.

За  ланом  лан,  за  ланом  лан  і  лан,
за  Чорним  Шляхом,  за  Великим  Лугом,
вони  уже  в  тумані  -  як  туман  -
усі  вже  йдуть  за  часом,  як  за  плугом.

Яка  важка  у  вічності  хода!  -
за  Чорним  Шляхом,  за  Великим  Лугом.
Така  свавільна,  вільна,  молода  -
невже  і  я  іду  вже,  як  за  плугом?!

І  що  зорю?  Який  засію  лан?
За  Чорним  Шляхом,  за  Великим  Лугом
Невже  і  я  в  тумані  -  як  туман  -
і  я  вже  йду  за  часом,  як  за  плугом?.. 

 

             *         *          *           *

 

"... І не дивуй, що я прийду зненацька"

...  І  не  дивуй,  що  я  прийду  зненацька.  
Мені  ще  ж  побороти  переляк.  
На  штурм  Бастилій  –  просто.  На  Сенатську.  
А  от  до  тебе  –  я  не  знаю  як.  
Вже  одпручалась  гордістю  і  смутком,  
одборонилась  даллю,  як  щитом.  
Як  довго  йшла  до  тебе,  як  нехутко,  
і  скільки  ще  і  сумнівів,  і  втом!  
Прийми  мою  понівечену  душу,  
збагни  й  пробач  мій  безнемірний  острах.  
Дай  хоч  на  мить  забути  слово  –  «мушу»,  
це  перше  слово  з  букваря  дорослих.  
Мені  без  тебе  сумно  серед  людства.  
Вже  людству  не  до  себе  й  не  до  нас.  
А  дика  груша  світиться  як  люстра.  
І  чутно  гомін  тополиних  трас...

 

      *         *          *           *

 

"Є вірші – квіти..."

Є  вірші  –  квіти.  
Вірші  –  дуби.  
Є  іграшки  –  вірші.  
Є  рани.  
Є  повелителі  і  раби.  
І  вірші  є  –  

каторжани.  

Крізь  мури  в'язниць,  
по  тернах  лихоліть  –  

ідуть,  ідуть  по  етапу  століть… 

 

             *         *          *           *

 

"І день, і ніч, і мить, і вічність..."

І  день,  і  ніч,  і  мить,  і  вічність,
і  тиша,  і  дев'ятий  вал  -
твоїх  очей  магічна  ніжність
і  губи  розплавлений  метал.

В  ніч  високосного  притулку  -
коли  йде  обертом  земля  -
ти  до  плеча  мене  притулиш
безсмертним  рухом  скрипаля. 

 

             *         *          *           *

 

"І дощ, і сніг, і віхола, і вітер..."

І  дощ,  і  сніг,  і  віхола,  і  вітер.
Високовольтна  лінія  Голгоф.
На  біле  поле  гайвороння  літер
впаде  як  хмари,  цілі  хмари  строф.

Нове  століття  вже  на  видноколі,
і  час  новітню  створює  красу.
А  ритми  мчать  -  як  вершники  у  полі.
А  рима  віршам  запліта  косу.

І  в  епіцентрі  логіки  і  стресу,
де  все  змішалось  -  рідне  і  чуже,
цінує  розум  вигуки  прогресу,
душа  скарби  прадавні  стереже. 

 

 

 



Обновлен 10 апр 2012. Создан 09 апр 2012