Вірші українських письменників

Михайло Васильович (Михайль) Семенко (1892 — 1937)




* * * *

 

ПОЕТ

Я про тихі тіні співаю 
І про боязну в серці гру 
На цих струнах я граю 
Доки їх не порву 
Про тихі тіні співаю я.

 

* * * *

 

Я ХОЧУ

Я хочу кожний день 
все слів нових 
Нових нових пісень 
ідей нових

Я хочу кожний час 
новожиття 
Горіть палать в екстазі 
почуття

Нових нових пісень 
і тем нових 
Я хочу кожний день 
років нових!

12. II. 1914. Київ

 

* * * *

 

БАЖАННЯ

Чому не можна перевернути світ? 
Щоб поставити все догори ногами? 
Це було б краще. По-своєму перетворити. 
А то тільки ходиш, розводячи руками. 
Але хто мені заперечить перевернути світ? 
Місяця стягн'уть і дати березової каші, 
Зорі віддати дітям — хай граються, 
Барви, що кричать весняно, — служниці Маші. 
Хай би одягла на себе всі оті розкоші! 
Тоді б, певно, Петька покохав її, 
скільки було сили. 
А то ходиш цим балаганом, що звуть — природа, 
Й молиш: о, хоч би вже тебе чорти вхопили!

 

* * * *

 

МІСТО

Осте сте 
бі бо 
бу 
візники — люди 
трамваї — люди 
автомобілібілі 
бігорух рухобіги 
рухливобіги 
berceus
* кару 
селі 
елі 
лілі 
пути велетні 
диму сталь 
палять 
пах 
пахка 
пахітоска 
дим синій 
чорний ди 
м 
пускають 
бензин 
чаду благать 
кохать кахикать 
життєдать 
життєрух 
життєбе- 
нзин 
авто 
трам.

23. V. 1914. Київ

 

* * * * 

 

МІЙ РЕЙД У ВІЧНІСТЬ - II



Слухайте шепіт хвої на хребтах 
і гомін вікових віт. 
Не можна затуляти сучасним 
життям 
життя тисячоліть. 
Будьте вдячні вічності, що живе 
в вас, 
оживлюйте кожну 
річ. 
Коли знайдете в землі напівзгнилий 
людини таз - 
ви з людиною 
віч- 
на- 
віч. 
Не будьте мертвими археологами, 
минуле не розкладайте 
номенклатурою 
механістичною! 
Гляньте: 
в гробниці лежить мумія фараона, 
і біля неї - його 
зубочистка. 
Мільйонні когорти лежать кістяками 
таких же футуристів, як 
ми. 
І вони будували "вічні" стіни і 
брами 
і в боротьбі лягли 
грудьми. 
А ви хочете зробити з людини якусь 
платонівську ідею, 
коли кожна людина - повна вічності 
вщерть. 
Мільйони сучасних і майбутніх людей - 
мільйони людей 
смерти. 
Так не вмирає життя. 
Так ми ідем у вічність. 
Атлант-ель-стан, 
Ніл-ель-стан - 
зміняє наш 
Дніпр-ель-стан. 
От чому, коли і я вмру 
покладіть зі мною вміст! 
мою зубочистку 
і мій 
чемодан. 

1. VIII. 1928. Злодіївка  
* * * *

ДНІ НЕМИНУЧІ



Ждуть спереду моторошности дні - 
Дні неминучі. 
Горіння, зимність витримати мені 
Страшної бучі. 

Я надіну, надіну на груди міцні 
Сталевий панцир. 
Хто, хто шляхи зітре мені? 
Виходь уранці. 

За містом хмари, дими страшні, 
Блиски сліпучі. 
Ждуть спереду моторошности дні, 
Дні неминучі. 

1917  

 

* * * *

 

БРОНЗОВЕ ТІЛО



В мене бронзове тіло 
На білім піску 
Скільки іскор горіло 
На яснім струмку 

Скільки плямок тремтіло 
На обличчі води 
В мене бронзове тіло 
Я - молодий.  
* * * *

КОНДУКТОР



Вагається бути 
Кондуктором на товарному потязі. 
В похмурну ніч, 
Осінню, дощову, 
Сидіти на тормозі 
У кожусі, 
Зігнувшись і скупчившись, 
Про дні, що минули, 
Що в серці. зосталися 
Ясними плямами, 
Про образи згадні, 
Заснулі у грудях навіки, 
Навіки 
Мріять, 
Мріять, 
Вдивляючись в сутінь.  

* * * *

 

ОКЕАН



Я не знаю - є 
Що ще більш таємне 
Як це співуче слово - 
Океан. 
Скільки людей-героїв 
В твої простори впивалося - 
Скільки надій ламалося 
Крізь туман. 
Скільки народів твоїми водами - 
Крізь піну невірних хвиль - 
Змагалося з бурями й непогодами 
Проклинало могутній 
Штиль. 
Скільки губів безгучно зціпилось 
В бажанні непевних ран 
І проклинало - й благословляло 
В шепоті: 
Океан. 
І я - закоханий - я наче мрію - 
Прагну хвилинами найгостріших стум 
До тебе - в обрій - приходь - зогрію 
І душа повна невиразних 
Ран. 
Що це мені й сьогодні вдарило - 
За колом полярним - барабан? 
Серце в мені клично захмарило - 
Океан - 
Океан! 
* * * *

ШУКАННЯ


В очі б'є порох
вітром весняним
тротуарами
й аріями веснить серце
шукає існуючої
й запаху її
в квітах у вітрині
шукаю її
стоячи з нею поруч
і запитує серце коханно
де вона?
І каже що вона тут
і лащиться в ухо голосом
а вночі жагучим шепотом
шепотить
пить серце
пане в кут.

* * * *

 

КОХАННЯ


Осінь — зима — весна — літо 
І вона—все інша—вона 
Все далі — за нею — летіти 
І весна —зимою —весни.

Тиждень назад — вчора 
І сьогодні—кохання біль 
І сьогодні — передчуття хоре
Завтрього тижня любіль.
 

 

* * * * 

 

ПІСНЯ ТРАМПА


Моїй дочці

Я знаю—як виростеш—будеш питати — 
хто таки справді був твій маленький батько — 
і може ти и тоді мене не будеш знати —
і може не дійде до тебе про мене згадка.

І може ти мене любить не будеш — 
може й тобі я буду незрозумілий і чужий — 
може й тоді коло тебе будуть ці самі люди — 
і тобі буде неясно — навіщо я жив.

Тобі про мене розкажуть — 
і ти будеш лаяти мене за деякі гріхи —
ніхто не розважить бо не знаю я —
чи будеш —як зараз — 
мене любить 
ти.

Я не знаю — чи мені довго жить зосталося —
і я не винен, що моя путь важка —
але я знаю, що за оці гріхи
моє життя
змагалося —
і що зараз мене зрозуміла б тільки ти —
моя дочка! 


Создан 10 апр 2012